витрачати
ВИТРАЧА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ВИТРА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ТРАТИТИ, ачу, атиш, док., перех.
1. Використовувати, віддавати що-небудь для чогось.
Микола Васильович стільки витрачає води на вмивання, цо мимоволі порівнює самого себе з якоюсь водяною птицею (Трубл., І, 1955, 94);
Не шкода б було, якби витрачував сили на роботу, потрібну для нас (Коцюб., IV, 1956, 369);
Я почала його [листа] увечері, витративши енергію на перекладі (Л. Укр., V, 1956, 244);
— Всі сірники витратив і не закурив через вас! — промовив він сердито і глянув на писаря (Вас., І, 1959, 128);
// Тратити в певній кількості на що-небудь (звичайно про гроші, кошти).
Був час, коли Сташка витрачала чималі кошти на різні мастила проти ластовиння (Вільде, Сестри.., 1958, 378);
Ні на родину, ні на котів цих грошей [з пенсії] баба не витрачала ні копійки (Смолич, ІI, 1958, 94);
Прочитав я його вірші — бачу: талант. Плювать, думаю, — витрачу дві-три сотні, а виведу чоловіка в люди (Вас., І, 1959, 350).
2. звичайно із сл. марно, даремно і т. ін. Губити, втрачати.
— Ні, спасибі. Я чаю більше не хочу, — відказав він, — шкода таке добро марно витрачати! (Мирний, IV, 1955, 349);
— І ви даремно витрачаєте час: своїми голослівними твердженнями ви нічого мені не доведете (Шовк., Інженери, 1956, 185);
Довелось бігти аж у селище до базарної площі. І знову витратила [дівчина] з півгодини, коли не більше (Коз., Сальвія, 1956, 72).
Словник української мови (СУМ-11)