вичунювати

ВИЧУ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЧУНЯТИ, яю, яєш, док., розм. Ставати здоровим, одужувати (після хвороби, поранення і т. ін.).

Підбадьорений доброю надією, юнак почав швидко вичунювати (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 150);

Усе літо я хворіла, і тілько як почалися жнива — я вичуняла (Мирний, IV, 1955, 334);

— Був ще двічі поранений.. Андрій-столяр. Усе ж вичуняв якось (Крот., Сини.., 1948, 23).

Значення в інших словниках

1. вичунювати — вичу́нювати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. вичунювати — -юю, -юєш, недок., вичуняти, -яю, -яєш, док., розм. Ставати здоровим, одужувати (після хвороби, поранення і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вичунювати — ВИЧУ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЧУНЯТИ, яю, яєш, док., розм. Те саме, що виду́жувати 1. Підбадьорений доброю надією, юнак почав швидко вичунювати (М. Лукаш, пер. з тв.  Словник української мови у 20 томах
4. вичунювати — ВИДУ́ЖУВАТИ (ставати здоровим, відновлювати свої сили після хвороби, поранення тощо), ОДУ́ЖУВАТИ, ПОПРАВЛЯ́ТИСЯ, ОПРАВЛЯ́ТИСЯ, ВИЧУ́НЮВАТИ розм., ОЧУ́НЮВАТИ розм., ПРОЧУ́НЮВАТИ розм., ОКЛИ́ГУВАТИ розм., ВИЧУ́ХУВАТИСЯ фам., ВОСКРЕСА́ТИ жарт.  Словник синонімів української мови
5. вичунювати — Вичунювати, -нюю, -єш сов. в. вичуняти, -няю, -єш, гл. Оправляться, оправиться отъ болѣзни, выздоравливать, выздоровѣть. Занедужала. Бачить, що не вичуняє і кличе батька. Грин. І. 285. Нездужає Катерина, ледве-ледве дише.... Вичуняла, та в запічку дитину колише. Шевч. 67.  Словник української мови Грінченка