вичікувати
ВИЧІ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЧЕКАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех. Ждати сприятливого моменту для здійснення, виконання чого-небудь.
То здобичники.. вичікують слушного часу, коли б в одну мить, по слову ватажка, кинутися на табір (Коцюб., І, 1955, 184);
В дуплі заховався Василій Чепиж. Вичікує снайпер, — потрібне терпіння! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 145);
Василюк вичекав, доки мати впорається та вийде, і, дочекавшись, підійшов до батька (Епік, Тв., 1958, 109);
Любина побігла. Милана вичекала, поки не стало видно Любини, пішла в напрямку лісу (Турч., Милана, 1950, 49);
// Ждати приходу, приїзду, появи кого-небудь.
Він цілий день сидів сам у хаті та нетерпеливо вичікував свого опікуна з Дрогобича (Фр., VIII, 1952, 344);
Ясно, що не спала [жінка] всеньку ніч, вичікуючи мене (Вільде, Винен.., 1959, 7);
// Ждати протягом певного часу закінчення або настання чого-небудь.
Нащо вичікувати тії кабалістичні "три дні", а не вийти зараз таки в перший день, ледве сторожа хоч трошки одхилить двері?.. (Л. Укр., V, 1956, 435);
Отак він вичекав, поки минула страшна небезпека (Фр., IV, 1950, 92).
Словник української мови (СУМ-11)