вогник

ВО́ГНИК (розм. О́ГНИК), а, ч.

1. Зменш. до вого́нь 1, 2, 4.

Сині вогники над сталлю горять… (Собко, П’єси, 1958, 266);

Він працював без вогника (Гур., Наша молодість, 1949, 148);

В очах поетових блиснув лихий вогник (Л. Укр., III, 1952, 701).

2. розм. Пухирчастий висип на обличчі.

На щоці [в Солохи] огник (Кв.-Осн., II, 1956, 212).

Значення в інших словниках

1. вогник — во́гник іменник чоловічого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. вогник — (розм. огник), -а, ч. 1》 Зменш. до вогонь 1), 2), 4). 2》 розм. Пухирчастий висип на обличчі. 3》 розм. Про дружню вечірку з виступами, розмовами за чашкою кави, чаю.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вогник — ВО́ГНИК, а, ч. 1. Зменш. до вого́нь 1, 2, 4. Вогник несамовито підстрибував на каганцi (Б. Антоненко-Давидович); Ледве помітний огник блимає на коминку (У. Самчук); Сині вогники над сталлю горять... (В.  Словник української мови у 20 томах
4. вогник — вогник (огник): ◊ о́чи му ся блища́т як два огники → око  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. вогник — без во́гника, зі сл. працюва́ти, роби́тися і под. Неенергійно, мляво, без піднесення, захоплення. І все-таки він працював без вогника. Все робив якось автоматично (О. Гуреїв); Любі Соколовій здавалося, ніби в театрі все робиться повагом, без вогника (В.  Фразеологічний словник української мови
6. вогник — Во́гник, -ка; -ники, -ків; див. о́гник о́гник і рідше во́гник, -ка; -ники, -ків (зм. від ого́нь)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. вогник — Вогник, -ка м. 1) = огник 1 и 2. Мил. 23. 2) раст. Lychnis vesicaria. Вх. Пч. I. 11.  Словник української мови Грінченка