вогник
ВО́ГНИК, а, ч.
1. Зменш. до вого́нь 1, 2, 4.
Вогник несамовито підстрибував на каганцi (Б. Антоненко-Давидович);
Ледве помітний огник блимає на коминку (У. Самчук);
Сині вогники над сталлю горять... (В. Собко);
Чаклунський вогник чадів їдучою імлою, п'янив душу (О. Бердник);
В очах поетових блиснув лихий вогник (Леся Українка);
Місяць бачив .. палкий огник завзяття в Орликових очах (Б. Лепкий);
Кілька разів люди переконувалися наочно, хто ж то їде з тими вогниками: в кількох місцях колона наткнулась на машини, застряглі в болоті (І. Багряний).
2. розм. Пухирчастий висип на обличчі.
На щоці [в Солохи] огник (Г. Квітка-Основ'яненко).
△ (1) Бродя́чі во́гники – те саме, що Блука́ючі (мандрі́вні́) вогні́ (див. вого́нь).
В очеретах заблимали два бродячі вогники (Леся Українка);
На морі бродячі вогники відомі під назвою вогнів святого Ельма: перед штормом їх можна розглядати на перекладині високих корабельних щогл (з наук.-попул. літ.).
◇ (2) Без во́гника, зі сл. працювати, робитися і т. ін. – не енергійно, мляво, без піднесення, захоплення.
Любі Соколовій здавалося, ніби в театрі все робиться повагом, без вогника (В. Собко);
І все-таки він працював без вогника. Все робив якось автоматично (О. Гуреїв);
(3) З во́гником (з вогне́м):
а) (зі сл. працювати, робити і т. ін.) захоплюючись, натхненно, з ентузіазмом, із запалом.
З трибуни дедалі частіше звучать слова похвали, заклики рівнятися .. на молодого, перспективного спеціаліста-інженера, що працює з вогником, – Надію Очеретну (В. Козаченко);
б) сповнений завзяття, енергії; палкий.
Краще жінка з вогнем, перцем і жадобою, аніж якась покірна розмазня (М. Стельмах);
(4) На во́гник – для відпочинку, розмов.
У мешканців таких глухих сіл ще збереглася доцивілізаційна звичка не користуватися послугами пошти, телефону чи телеграфу, а просто заходити на вогник, якщо треба побачити когось із родичів (Є. Кононенко).
Словник української мови (СУМ-20)