водитися
ВОДИ́ТИСЯ, воджу́ся, во́дишся, недок.
1. з ким, розм. Знатися, мати справу, дружити, приятелювати з ким-небудь.
Охріме! не зробись сміховищем села. Покинь, кажу, панів, водиться з ними годі! (Греб., І, 1957, 55);
Заборонили [батьки] не тільки водитися, але й зустрічатися з тим капосним Васильком (Смолич, Мир.., 1958, 60);
// Ходити з ким-небудь.
Панночка така весела, балаклива; очі блищать; водиться з ним [женихом] попід руки (Вовчок, І, 1955, 116);
Тягнирядно, ось уже кілька днів не вихміляючись, гуляє в них в Обухівці, з Гнидою водиться по селу (Головко, II, 1957, 91).
2. тільки 3 ос. одн. і мн. Плодитися, жити, бути (про тварин, птахів тощо).
— А скажіть мені: як згорить батькова хата, де будуть тогді [тоді] горобці водитися? (Кв.-Осн., II, 1956, 485);
— Оте дальнє озеро більше і глибше, та й риба в ньому водиться добра (Шиян, Гроза.., 1956, 675);
// перен. Бути в наявності (про неживі предмети і явища).
Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться (Укр.. присл.., 1955, 390);
— От би за Грицьком бути! Хата є, город є, та й грошенята, мабуть, водяться… (Мирний, II, 1954, 79).
3. тільки 3 ос. одн. Бути звичаєм, загальноприйнятим правилом.
Ярину Трифон помітив, коли вона поралась разом із сусідками біля печі, як водиться на похоронах (Панч, III, 1956, 465);
// Бути характерним для когось.
Раз ласуни, як водиться у них, Доснідать добре захотіли (Гл., Вибр., 1951, 112).
Як во́диться, вставн. словоспол. — як звичайно буває, як прийнято.
Рідна хата, як водиться, старшому братові зосталася (Мирний, IV, 1955, 355).
Словник української мови (СУМ-11)