возовиця
ВОЗОВИ́ЦЯ, і, ж.
1. Вивезення хліба з поля після жнив, а також період, коли це робиться.
Тільки ж під кінець серпня жнива минули і возовиця кінчилась (Свидн., Люборацькі, 1955, 38);
Був час возовиці, і в повітрі пахло пилом та снопами (Трубл., III, 1956, 186).
2. чого. Те саме, що возі́ння.
Третього дня вся бригада вже закінчувала снігозатримування і возовицю криги (Кучер, Вогник, 1952, 60);
Товпилися колгоспники, призначені нарядником на возовицю сіна (Шол., Підн. цілина, перекл. за ред. Хуторяна, 1940, 169).
Словник української мови (СУМ-11)