волати
ВОЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. Те саме, що крича́ти; голосно кликати.
Але хто те місце знає, де трухлявий пень і мох, той приходить і волає або й тихо каже: "Ох!" (Л. Укр., І, 1951, 273);
— То чого ж вона ще на поміч волає? (Цюпа, Назустріч.., 1958, 64);
*Образно. Волає вся земля: геть паліїв війни! (Рильський, Сад.., 1955, 12);
// уроч. Звертатися до кого-, чого-небудь.
[Павло:] Я не чіпаю твоєї честі, а волаю до неї (Стар., Драм. тв., 1941, 48).
Словник української мови (СУМ-11)