володіння
ВОЛОДІ́ННЯ, я, с.
1. Дія і стан за знач. володі́ти.
Турбаї потрапляють у володіння багатого миргородського полковника (Вол., Сади.., 1950, 171);
Аналіз поеми ["Прометей"] показує, що Малишко піднявся до рівня майстерного володіння найрізноманітнішими прийомами художнього ліплення образу (Іст. укр. літ., II, 1956, 637).
2. Те, що є чиєю-небудь власністю (земля, майно тощо).
Раніш селянина давили межі, панські володіння, вічні турботи про хліб насушний (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 31);
По обіді [Ліда] повела показувати радгоспні володіння (Коз., Сальвія, 1959, 39).
Словник української мови (СУМ-11)