воліти
ВОЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Те саме, що бажа́ти 1; хотіти.
Волів би тільки, щоб причина Вашої мовчанки була якась інша, а не слабість (Коцюб., ІП, 1956, 283);
— Так мерщій на борзі коні І летім, де Дон шумить, Де об землю половецьку Я волію спис зломить! (Олесь, Вибр., 1958, 352);
Вони [поранені] воліли бути вкупі всі до кінця і тислися до Сагайди (Гончар, І, 1954, 131).
2. Уважати за краще.
[Руфін:] Мій гостю, щоб тебе не дратувати, волію я розмову залишити (Л. Укр., II, 1951, 354);
[Зіна:] Пробач, тату, ти любиш, знаєш село, але волієш жити в місті (Кори., II, 1955, 82).
Словник української мови (СУМ-11)