воювати
ВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.
1. з ким, проти кого і заст. кого. Вести війну.
Радянська влада сказала: ми не хочемо воювати ні з німцями, ні з англійцями та французами.. (Ленін, 28, 1951, 24);
Проти фашистської Німеччини та її союзників.. воювали СРСР, Англія, США, Франція й інші держави (Ек. геогр. заруб, країн, 1956, 9);
// що. Здобувати.
Стали козаки до города Козлова назад прибувати. Стали на турків, на сонних, набігати. Стали їх рубати. Город Козлов огнем-мечем воювати (Укр.. думи.., 1955, 54);
// Битися зі зброєю в руках.
Воюють день, воюють два, На третій день, — ой, горе! Шотландці крикнули: "Біда! Король Едвард нас боре!" (Л. Укр., І, 1951, 352);
Весь час з боями просуваємося в горах. Воюємо в Трансільванії (Гончар, III, 1959,112);
// Брати особисту участь у війні.
— Ви знаєте, де він воював всю війну? У морській піхоті, щоб ви знали!.. (Ю. Янов., І, 1958, 469);
Мої два сини на тій стороні, та і твій там воює (Тют., Вир, 1964, 443).
2. за що, перен. Відстоювати певні позиції, погляди, ідеї тощо.
— Отож і треба за це воювати, за постійні бригади (Головко, І, 1957, 303);
[Макс:] Все життя я воюю за культуру і гуманність (Коч., II, 1956, 289);
// з ким і без додатка, розм. Сперечатися, сваритися.
[Явдоха:] Батько прийшли учора пізно з шинку та як почали воювати: "Давай вечерять!" (Кроп., II, 1958, 425);
Довго ще воювала вона тієї ночі з Стецьком і таки домоглася свого (Цюпа, Назустріч.., 1958, 370).
Словник української мови (СУМ-11)