вправа
ВПРА́ВА, и, ж.
1. Розвиток певних якостей, навичок постійною, систематичною роботою.
Вивчила недавно.. граматику [італійську] і тепер для вправи читаю книжки (Л. Укр., V, 1956, 33);
Щоденна вправа на добрім інструменті здавалася їй перспективою на недалекий побут [перебування] в консерваторії (Коб., III, 1956, 327);
// Спроба опанувати якусь справу, набути певного вміння.
Тепер не пригадую, щоб у семінарії я оддавався своїм літературним вправам (Вас., IV, 1960, 16);
Поштар теж побачив у вікно дідові вправи на велосипеді (Донч., VI, 1957, 55).
2. Спеціальне завдання, що виконується для набуття певних навичок або закріплення наявних знань.
Він сідав до фортеп’яна і починав грати зразу обов’язкові вправи (Фр., VII, 1951, 249);
Михайло.. дивився на Ляського, що в цей час показував різні гімнастичні вправи (Досв., Вибр., 1959, 115);
Патер Алоїзій легко надав знайомству вигляд шкільних вправ із латині (Тулуб, Людолови, I, 1957, 148).
Ві́льні впра́ви див. ві́льний.
Словник української мови (СУМ-11)