врізуватися
ВРІ́ЗУВАТИСЯ¹ (УРІ́ЗУВАТИСЯ), уюся, уєшся і ВРІЗА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВРІ́ЗАТИСЯ, (УРІ́ЗАТИСЯ), врі́жуся, врі́жешся, док.
1. Втискатися чимось гострим у що-небудь; угрузати, заглиблюватися.
Колеса врізувались у пісок глибоко (Март., Тв., 1954, 244);
Бульдозери зі скреготом врізуються в стіну (Довж., Зач. Десна 1957, 558);
Гострі ножі врізались у вугільний шар (Ю. Янов., II, 1954, 148);
// Туго охоплюючи тіло, вдавлюватися.
Ось і спідниця обхопила круглий і низький стан, урізуючись у боки червоною крайкою (Мирний, III, 1954, 179);
Він навіть забув на якусь мить, що руки його зв’язані, що мотуз дошкульно врізається в тіло (Кучер, Чорноморці, 1956, 327);
// Втискатися в що-небудь унаслідок сильного удару (про тонкі предмети тощо).
Дві дужих руки звалили хлопця додолу. Гнучка лозина свиснула і врізалась у тіло (Гр., Без хліба, 1958, 54);
Нагайка.. врізалася йому в плече (Ле, Наливайко, 1957, 274).
2. перен. Входити вузькою смугою в що-небудь; уклинюватися.
Він став коло перелазу і оглядав вулицю, що.. врізувалась кінцем поміж вербами просто в широке плесо (Н.-Лев., IV, 1956, 215);
Глибокою долиною врізається вона [річка] між скелясті гори і співає свою весняну пісню (Чорн., Пісні.., 1958, 18);
Між довгими лиманами, що далеко врізалися в суходіл, стояла Одеса (Кучер, Чорноморці, 1956, 80).
3. перен. Навально проникати, вриватися в натовп і т. ін.
Кіннота врізувалася в хвіст охопленої панікою шляхти (Ле, Наливайко, 1957, 334);
А було як наскочать січовик й на татарську орду, то дід так і вріжеться у саму гущину (Стор., І, 1957, 97);
З таким запалом урізався [Михайлик] в непохитну стіну рейтарства, аж німці від несподіванки подались перед ним (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 390);
// Вриватися, проникати в що-небудь, кудись (про звуки, світло тощо).
В шум, і зойки, і в жалісливу веселість скрипки врізувався спів Івана і старого Михайла (Стеф., І, 1949, 70);
У тишу високими металевими нотами врізається музика (Собко, Біле полум’я, 1952, 184);
Світлі дула прожекторів урізались аж ген у вишину (Тич., II. 1957, 149).
4. перен. Залишати глибокий слід у пам’яті, в душі.
Є цифри, які міцно врізаються в пам’ять (Рад Укр., 2.IV 1946, 3);
Я всього раз його [Василя] бачила і за той раз гарячий його поклик так урізався в моє серце (Мирний, IV, 1955, 173);
Він примовк, мабуть, пригадуючи якісь подробиці, які врізались йому в дитячу пам’ять (Смолич, День.., 1950, 111).
ВРІ́ЗУВАТИСЯ², ВРІКА́ТИ, ВРІЧЛИ́ВИЙ див. урі́зуватися¹, уріка́ти і т. д.
Словник української мови (СУМ-11)