встрявати
ВСТРЯВА́ТИ (УСТРЯВА́ТИ), встряю́, встряє́ш, недок., ВСТРЯ́ТИ (УСТРЯ́ТИ) і ВСТРЯ́НУТИ (УСТРЯ́НУТИ), ну, неш, док.
1. у що і до чого, розм. Втручатися, вплутуватися в яку-небудь справу.
Завжди вона встряє не в свої справи (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 252);
— А вже сей Колісник. Куди не ткнися, всюди він устряне (Мирний, III, 1954, 274);
// У сполученні з віддієслівними іменниками означає: починати дію, виражену відповідним іменником; брати участь у чому-небудь.
Я ж думаю, що нам у львівські сварки нема рації встрявати (Л. Укр., V, 1956, 420);
Їм [матросам] треба було висісти на глухий берег і встрявати в сухопутну битву (Ю. Янов., II, 1958, 200);
Його ображало, що якийсь наймит.. устряв до розмови, як з рівними (Коцюб., II, 1955, 140).
2. між кого, розм. Потрапляти куди-небудь, опинятися де-небудь.
— Йосипе! — обізвався Яків, — і чого ти устряв між жінок? — Геть покинь їх, іди сюди (Мирний, IV, 1955, 51);
// до чого. Входити, вступати до організації) товариства і т. ін.
Хто встрявав до такого братства, той на все життя набиравсь у йому пошани до просвіти (Н.-Лев., І, 1956, 182).
3. у чому, діал. Застрявати.
Митрунько ліз якось попереком та й устряв у плоті (Март., Тв., 1954, 146).
Словник української мови (СУМ-11)