встрявати
ВСТРЯВА́ТИ (УСТРЯВА́ТИ), встряю́, встряє́ш, недок., ВСТРЯ́ТИ (УСТРЯ́ТИ), ВСТРЯ́НУТИ (УСТРЯ́НУТИ), ну, неш, док.
1. у що і до чого, розм. Втручатися, вплутуватися в яку-небудь справу.
Він давно віддав синові все хазяйство, через те не встрявав до його [нього] (Б. Грінченко);
Завжди вона встряє не в свої справи (Н. Рибак);
– А вже сей Колісник. Куди не ткнися, всюди він устряне (Панас Мирний);
// У сполученні з віддієслівними іменниками означає: починати дію, виражену відповідним іменником; брати участь у чому-небудь.
Я ж думаю, що нам у львівські сварки нема рації встрявати (Леся Українка);
Григорій устрявав потроху в роботу (М. Івченко);
Їм [матросам] треба було висісти на глухий берег і встрявати в сухопутну битву (Ю. Яновський);
Він також мусив устряти в цю боротьбу європейських товарних джентельменів (В. Винниченко).
2. між кого, розм. Потрапляти куди-небудь, опинятися де-небудь.
– Йосипе! – обізвався Яків, – і чого ти устряв між жінок? Геть покинь їх, іди сюди (Панас Мирний);
// до чого. Входити, вступати до організації, товариства і т. ін.
Хто встрявав до такого братства, той на все життя набиравсь у йому [ньому] пошани до просвіти (І. Нечуй-Левицький);
Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то і він устряв до козацького війська (П. Куліш).
3. у чому, діал. Застрявати.
Митрунько ліз якось попереком та й устряв у плоті (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)