встрявати

ВСТРЯВА́ТИ (УСТРЯВА́ТИ), встряю́, встряє́ш, недок., ВСТРЯ́ТИ (УСТРЯ́ТИ), ВСТРЯ́НУТИ (УСТРЯ́НУТИ), ну, неш, док.

1. у що і до чого, розм. Втручатися, вплутуватися в яку-небудь справу.

Він давно віддав синові все хазяйство, через те не встрявав до його [нього] (Б. Грінченко);

Завжди вона встряє не в свої справи (Н. Рибак);

– А вже сей Колісник. Куди не ткнися, всюди він устряне (Панас Мирний);

// У сполученні з віддієслівними іменниками означає: починати дію, виражену відповідним іменником; брати участь у чому-небудь.

Я ж думаю, що нам у львівські сварки нема рації встрявати (Леся Українка);

Григорій устрявав потроху в роботу (М. Івченко);

Їм [матросам] треба було висісти на глухий берег і встрявати в сухопутну битву (Ю. Яновський);

Він також мусив устряти в цю боротьбу європейських товарних джентельменів (В. Винниченко).

2. між кого, розм. Потрапляти куди-небудь, опинятися де-небудь.

– Йосипе! – обізвався Яків, – і чого ти устряв між жінок? Геть покинь їх, іди сюди (Панас Мирний);

// до чого. Входити, вступати до організації, товариства і т. ін.

Хто встрявав до такого братства, той на все життя набиравсь у йому [ньому] пошани до просвіти (І. Нечуй-Левицький);

Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то і він устряв до козацького війська (П. Куліш).

3. у чому, діал. Застрявати.

Митрунько ліз якось попереком та й устряв у плоті (Л. Мартович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me