вудка
ВУ́ДКА, и, ж. Знаряддя для ловіння риби, що звичайно складається з вудлища, волосіні й гачка.
Там, де Боровиця вливалась у Рось, сиділи над водою парубки й малі хлопці з вудками (Н.-Лев., II, 1956, 137);
Коло неї [річки] кружляють рибалки з вудками й приманками (Фр., VI, 1951, 304);
— А ти будеш тут рибу ловити? — Попробую, — сказав Грицько тоном досвідченого рибалки, розмотуючи саморобну вудку (Шиян, Гроза.., 1956, 676).
◊ Закида́ти (заки́нути) ву́дку — натяками намагатися з’ясувати що-небудь, робити спробу домогтися чого-небудь, дістати що-небудь.
Хитрий Гузир думав, що батько з Америки привіз торбу золота, й закидав вудки, щоб видурити (Чорн., Пісні.., 1958, 78);
Змо́тувати ву́дки — спішно зібравшись, іти геть, тікати.
— Ну, змотуй вудки, — сказав Штукаренко телефоністу. — А ти, Петренко, станеш внизу біля входу і всіх направлятимеш на берег (Голов., Тополя.., 1965, 342);
Попа́стися (спійма́тися і т. ін.) на ву́дку — піддатися умовлянням, повірити брехливим запевненням кого-небудь;
Попуска́ти (попусти́ти) ву́дку — послаблювати вимоги; робити менш жорсткими певні умови.
[Шредер:] Грету зловлено міцно. Я просто попустив вудку, і їй здається, ніби вона вільна (Собко, П’єси, 1958, 162);
Урва́лася (увірва́лася) ву́дка — втрачено вигідний заробіток, джерело прибутку, пільги і т. ін.
Урвалась сучим Соменкам вудка. А то сокирою цюкнув, розколов,поліно, тричі пилкою ширкнув і — давай гроші (Збан., Малин. дзвін, 1958, 76).
Словник української мови (СУМ-11)