відгрібатися

ВІДГРІБА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДГРЕБТИ́СЯ, бу́ся, бе́шся; мин. ч. відгрі́бся, гребла́ся, ло́ся; мн. відгребли́ся; док.

1. Відкидати що-небудь (землю, сніг тощо) від себе лопатою, граблями, руками й т. ін.; звільнятися від землі, снігу тещо.

Землею в окопі його привалило… Одгрібся. Отямився (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 19);

*Образно. — Якесь лихо з самого малку мене [Чіпку] окривало, — з самого малку воно вчепилося за мене, ніяк я від нього ні одіб’юся, ні одгребуся! (Мирний, II, 1954, 286).

2. від чого, розм. Гребучи гвинтами, веслами тощо, відпливати, віддалятися.

Та даремне силкувалися вони [мореплавці] од острова одгребтися: супутній вітер не давав їм вийти з затоки в море (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 308).

Значення в інших словниках

1. відгрібатися — відгріба́тися дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відгрібатися — -аюся, -аєшся, недок., відгребтися, -буся, -бешся; мин. ч. відгрібся, -греблася, -греблося; мн. відгреблися; док. 1》 Відкидати що-небудь (землю, сніг тощо) від себе лопатою, руками і т. ін.; звільнятися від землі, снігу тощо. 2》 від чого, розм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відгрібатися — ВІДГРІБА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДГРЕБТИ́СЯ, бу́ся, бе́шся; мин. ч. відгрі́бся, гребла́ся, ло́ся; мн. відгребли́ся; док. 1. Відкидати що-небудь (землю, сніг і т. ін.) від себе лопатою, граблями, руками і т. ін.; звільнятися від землі, снігу і...  Словник української мови у 20 томах