відгрібати
ВІДГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. відгрі́б, гребла́, ло́; мн. відгребли́; док., перех.
1. Відкидати, відсувати що-небудь лопатою, граблями, руками й т. ін.
Вуси лізли йому в рот.. Він одгрібав їх пальцями (Н.-Лев., IV, 1956, 51);
Матроси, зрозумівши, чого він хоче, починають обгрібати гільзи в куток (Кучер, Чорноморці, 1956, 525);
Не взявся [Павлусь] й за лопату, щоб одгребти сніг од порога (Стор., І, 1957, 57);
[Михайлов:] Тунель низький — щоб землю відгребти, пересуватись можна тільки плазом (Голов., Драми, 1958, 263).
2. рідко. Те саме, що вигріба́ти.
Які руки загрібали, щоб і ті відгрібали (Чуб., І, 1872, 99);
Одгребла [Христя] руками шматок льодини і пошпурила (Мирний, III, 1954, 396).
Словник української мови (СУМ-11)