відгрібати
ВІДГРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин. ч. відгрі́б, гребла́, ло́; мн. відгребли́; док.
1. що. Відкидати, відсувати що-небудь лопатою, граблями, руками і т. ін.
Вуси лізли йому в рот .. Він одгрібав їх пальцями (І. Нечуй-Левицький);
Матроси, зрозумівши, чого він хоче, починають одгрібати гільзи в куток (В. Кучер);
Не взявся [Павлусь] й за лопату, щоб одгребти сніг од порога (О. Стороженко);
[Михайлов:] Тунель низький – щоб землю відгребти, пересуватись можна тільки плазом (С. Голованівський).
2. що, рідко. Те саме, що вигріба́ти.
Які руки загрібали, щоб і ті відгрібали (П. Чубинський);
Одгребла [Христя] руками шматок льодини і пошпурила (Панас Мирний).
3. від чого, розм. Гребучи веслами, гвинтами і т. ін. віддалятися, відпливати від чого-небудь.
Він відгріб досить далеко від пристані, сподіваючись на гарний улов на глибині (із журн.);
Четверо хлопців з команди знімають черевики та закочують штани. Сідають на катамаран та пробують відгребти від берега, але їм це не вдається: вітром і хвилями їх прибиває назад (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)