віддавна
ВІДДА́ВНА, присл. З давніх-давен, з давніх пір, з давніх часів.
Поети славили в піснях віддавна Україну (Л. Укр., І, 1951, 317);
Віддавна смілості й одвазі Шумить по всесвіту хвала (Рильський, 1, 1956, 316);
// розм. Давно, давним-давно.
— Мужики мають право на. землю. Не ми обробляємо землю, а вони. Ну, от. Я і кажу се оддавна… (Коцюб., II, 1955, 387);
Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам один серед громади слабий.., так і одна громада слаба (Фр., VI, 1951, 37);
І по її серці розплилося таке щастя, така надземна розкіш, таке внутрішнє вдоволення, якого не зазнала вже віддавна (Круш., Буденний хліб.., 1960, 90).
Словник української мови (СУМ-11)