віддалік
ВІДДАЛІ́К, присл.
1. З далекої відстані, здалека.
От уже й виноградник видніється оддалік (Коцюб., І, 1955, 216);
І в сім’ї твоїх нащадків дужих Я тебе впізнаю віддалік (Дор., Літа.., 1957, 8).
2. На далекій відстані.
Стояла удовина хатка на луці під горою, оддалік собі від усякого іншого житла (Вовчок, 1, 1955, 288);
// Осторонь.
Дарка оглянулась. За нею, трохи віддалік, стояла Юзя і так жалібно-тужно дивилась (Л. Укр., III, 1952, 650);
Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки (Гончар, І, 1954, 57).
Словник української мови (СУМ-11)