відлітати
ВІДЛІТА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ВІДЛЕТІ́ТИ, е́чу, ети́ш, док.
1. Летячи, покидати якесь місце (про птахів).
Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині, що відлітають у вирій (Л. Укр., III, 1952, 243);
Журавлі в блакиті Відлітають у тривожний дальній шлях (Мал., II, 1956, 323);
Пташки щебетливі одлетіли у вирій (Мирний, III, 1954, 255);
// Відправлятися (про літак, про пасажирів у ньому).
Крайнюкові продали квитка на вантажно-пасажирський літак, який одлітав серед ночі (Кучер, Голод, 1961, 450);
// Летячи, віддалятися на певну відстань від кого-, чого-небудь.
А як силкуєшся їх [обличчя в маренні] впіймати, на їх роздивитись, то вони ще далі одлітають (Н.-Лев., І, 1956, 158);
Він [метелик] крильцями тріпотить — Весь рожевий, тіло зелене — Все круг мене, все круг мене, Відлетить, то прилетить! (Фр., XI, 1952, 273).
2. перен. Швидко зникати, проходити, минати.
Серед чудових.. арій князева думка зненацька відлітала далеко (Л. Укр., III, 1952, 511);
Рештки сну відлітають від дитини (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 126);
Гулянки одлетіли; жарти теж (Мирний, II, 1954, 135);
Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (Мик., Повісті.., 1956, 113).
3. Відскакувати, відпадати внаслідок удару, поштовху тощо.
Відлітає за тріскою тріска (Рильський, І, 1946, 169);
— Били [австріяки], аж шматки м’яса відлітали. Не вибили нічого (Ірчан, II, 1958, 411);
— І тобі дістанеться на горіхи, — сказав він, — рвонувши Мотрю так, що вона, наче груша, геть одлетіла (Мирний, IV, 1955, 167)
4. розм. Відділятися, відриватися (про що-небудь прибите, приклеєне).
А тут ще підметка од черевика одлетіла (Горд., Заробітчани, 1949, 20).
ВІДЛІТА́ТИ², а́ю, а́єш, док.
1. Закінчити, перестати літати.
2. Пробути пілотом або штурманом в авіації певний час.
Трохи розвіяла [дружина авіаконструктора] її [матері] неспокій, поставивши за приклад життя свого чоловіка, котрий відлітав двадцять років (Рибак, Час.., 1960, 134).
Словник української мови (СУМ-11)