відмова
ВІДМО́ВА, и, ж.
1. Відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ і т. ін.
— Белял зрікся оддати нам шопу під театр. Послухав репетицію і сьогодні приніс свою одмову (Коцюб., II, 1955, 137);
Роман Петрович сприйняв Ганнину відмову від подарунка без подиву (Коз., Сальвія, 1959, 161).
2. заст. Те саме, що ві́дповідь 1.
З щирою повагою до Вас і надіями, що Ви не облишите мене своєю ласкавою одмовою (Мирний, V, 1955, 406);
Нема одмови на питання (Олесь, Вибр., 1958, 51).
3. техн. Про стан приладу, машини і т. ін., які перестали або не можуть працювати, діяти.
Характерними і принципіально важливими видами підготовки ми [космонавти] вважаємо: Спеціальну підготовку, яка проводиться на реальному кораблі і тренажерах, які дають змогу імітувати нормальний політ і відтворювати різні відмови і аварійні ситуації (Рад. Укр., 22.VIII 1962, 2).
Без відмо́ви, техн. — без припинення праці, дії певної машини, приладу тощо;
До відмо́ви, техн. — до можливої межі, до краю.
Словник української мови (СУМ-11)