відмінок

ВІДМІ́НОК, нка, ч. Граматична категорія іменних частин мови, що виражає синтаксичні відношення між словами в реченні.

Називний відмінок; Орудний відмінок.

Значення в інших словниках

1. відмінок — відмі́нок іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. відмінок — [в'ідм’інок] -нка, м. (на) -нку, мн. -нкие, -нк'іў  Орфоепічний словник української мови
3. відмінок — -нка, ч. Граматична категорія іменних частин мови, що виражає синтаксичні відношення між словами в реченні. Орудний відмінок грам. — відмінок, який відповідає на питання ким? чим?  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. відмінок — ВІДМІ́НОК, нка, ч., лінгв. Граматична категорія іменних частин мови, що виражає синтаксичні відношення між словами у реченні. Рідна мова! В ній слова – як ружі, а самі відмінки – наче вірш (Д.  Словник української мови у 20 томах
5. відмінок — Словозмінна морфологічна категорія іменників, яка реалізується у процесі зміни (за допомогою системи закінчень) форми певного іменника для вираження його граматичних відношень у словосполученні та реченні; прямий в. — називний, усі ін. — непрямі; в укр. мові 7 в.  Універсальний словник-енциклопедія
6. відмінок — Відмі́нок, -мінка[у], у -нку; -мі́нки, -нків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. відмінок — Відмінок, -нка м. = відміна 5. Чуб. І. 193. Скік в стремена, давай драла.... Аж що за одмінок? — Стріха в хмарах заблищала і стоїть будинок. Г. Арт. (О. 1861. ІІІ. 106). Який же його одмінок уторопає, що він верзе! О. 1861. III. 88.  Словник української мови Грінченка