відмінча
ВІДМІНЧА́, а́ти, с., діал. За народним повір’ям, чортеня, яким підмінена дитина.
Дитина була хоровита, раз на раз кричала та плакала, а слуги в кухні нашіптували собі, що се якесь "відмінча" (Фр., V, 1951, 286).
Словник української мови (СУМ-11)