відокремлений

ВІДОКРЕ́МЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до відокре́мити 1, 2, 4.

Кут меншої кімнати, відокремлений перегородкою з дикту й матового скла, мав правити завідувачеві лабораторій за кабінет (Шовк., Інженери, 1956, 16);

Основні галузі ремесла Київської Русі були відокремлені від сільського господарства (Вісник АН, 8, 1949, 43);

// відокре́млено, безос. присудк. сл.

Церкву відокремлено від держави.

2. у знач. прикм. Який міститься, перебуває окремо від кого-, чого-небудь.

Люди [раннього давньокам’яного віку] бродили невеликими відокремленими групами, по кілька десятків чоловік (Іст. СРСР, І, 8, 1957, 3);

В лісах лишалися сліди, по яких гітлерівці вишукували партизанів і загрожували існуванню відокремленого загону (Ле, Клен. лист, 1960, 235).

3. у знач. прикм., грам. Який виділяється своїм змістом та інтонацією.

Відокремлені члени речення; Відокремлені означення.

Значення в інших словниках

1. відокремлений — (який відбувається окремо) окремий, розрізнений, роздільний, розм. відрубний, книжн. ізольований.  Словник синонімів Полюги
2. відокремлений — відокре́млений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
3. відокремлений — [в'ідокремлеинией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
4. відокремлений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до відокремити 1), 2), 4). 2》 у знач. прикм.Який міститься, перебуває окремо від кого-, чого-небудь. 3》 у знач. прикм., грам. Який вирізняється своїм змістом та інтонацією. Відокремлені члени речення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. відокремлений — ВІДОКРЕ́МЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до відокре́мити 1, 2, 4. Лише на пішоході, відокремленому від шосе глибокою канавою, рухалася ця колона (І.  Словник української мови у 20 томах
6. відокремлений — ВІДОКРЕ́МЛЕНИЙ (який діє, відбувається окремо від кого-, чого-небудь), ОКРЕ́МИЙ, ІЗОЛЬО́ВАНИЙ, РОЗРІ́ЗНЕНИЙ, РОЗДІ́ЛЬНИЙ, ВІДРУ́БНИЙ.  Словник синонімів української мови
7. відокремлений — Відокре́млений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)