відпихати

ВІДПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДІПХНУ́ТИ і рідко ВІДПИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Пхаючи когось або щось, відсувати, відстороняти від кого-, чого-небудь.

Настя кидається до Марусі обороняти. Татарин одпихає її (Н.-Лев., II, 1956, 434);

Юрський обминав студентів, декого відпихав (Ле, Міжгір’я, 1953, 384);

— Брешеш! — крикнув Денис, відіпхнувши хлопця від себе (Кв.-Осн., II, 1956, 419);

Коли колода виринула перед ним, він відіпхнув її з нелюдською силою (Галан, Гори.., 1956, 14).

2. перен., розм. Відштовхувати, віддаляти когось від себе байдужістю або поганим ставленням, вчинком і т. ін.

Ольга ідеальна товаришка, з тих, що не лізуть силоміць у душу і що не відпихають холодом (Л. Укр., V, 1956, 340);

І як було [Оксані] не повірити, як зректися надзвичайного щастя, відіпхнути Олексія, не слухати його речей солодких? (Л. Янов., І, 1959, 35).

Значення в інших словниках

1. відпихати — відпиха́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. відпихати — Відштовхувати, відтручувати, відсувати; (ставленням) віддаляти, відчужувати.  Словник синонімів Караванського
3. відпихати — -аю, -аєш, недок., відіпхнути і рідко відпихнути, -ну, -неш, док., перех. 1》 Пхаючи когось або щось, відсувати, відстороняти від кого-, чого-небудь. 2》 перен., розм. Відштовхувати, віддаляти когось від себе байдужістю або поганим ставленням, вчинком і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. відпихати — ВІДПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДІПХНУ́ТИ, іпхну́, і́пхне́ш, рідко ВІДПИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що. 1. Пхаючи когось або щось, відсувати, відстороняти від кого-, чого-небудь. Настя кидається до Марусі обороняти. Татарин одпихає її (І.  Словник української мови у 20 томах
5. відпихати — ВІДДАЛЯ́ТИ (переміщати на певну віддаль від кого-, чого-небудь), ВІДДА́ЛЮВАТИ, ВІДСТОРОНЯ́ТИ, ВІДПИХА́ТИ (пхаючи); РОЗВО́ДИТИ (одне від одного). — Док.: віддали́ти, відсторони́ти, відіпхну́ти, розвести́. Завбудинку..  Словник синонімів української мови