відступник
ВІДСТУ́ПНИК, а, ч.
1. Людина, яка зреклася своїх релігійних переконань.
[Диякон:] Відступника не прийме церква вдруге (Л. Укр., II, 1951, 478);
Їм, старим аксакалам, відомо, як росіянку водив до себе той.. відступник Саїд (Ле, Міжгір’я, 1953, 134).
2. зневажл. Той, хто відмовився від своїх поглядів, ідеалів; перевертень, зрадник.
Іван Франко своїм гострим. словом карає, б’є всіх тих, ..яким тільки й б одне ім’я ганебне: боягуз, відступник, зрадник (Тич., III, 1957, 165);
Партія завжди рішуче очищала свої ряди від розкольників і відступників (Рад. Укр., 25. Х 1957, 1).
Словник української мови (СУМ-11)