відступник
ВІДСТУ́ПНИК, а, ч.
Той, хто відмовився від своїх поглядів, ідеалів і т. ін.; перевертень, зрадник.
Вмру, а таки помщуся над ним, згублю з світу отого катюгу, перевертня, одступника, – гомонів Кривоніс (І. Нечуй-Левицький);
– Хай знає, що козаки не боягузи. – І не такі відступники, як їх старшини (Б. Лепкий);
Іван Франко своїм гострим словом карає, б'є всіх тих, .. яким тільки й б одне ім'я ганебне: боягуз, відступник, зрадник (П. Тичина);
Відступник я. Нікчемний я і ниций. Але ти любиш і тому прости (Л. Костенко);
// Людина, яка зреклася своїх релігійних переконань.
[Диякон:] Відступника не прийме церква вдруге (Леся Українка);
Їм, старим аксакалам, відомо, як росіянку водив до себе той .. відступник Саїд (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)