відтручувати

ВІДТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш і ВІДТРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДТРУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, док., перех., рідко. Те саме, що відшто́вхувати.

Він наближається до неї, обіймає бережно за стан.., але вона відтручає його від себе (Коб., III, 1956, 403);

Той відтрутив Альошу рукою і став чекати (Мик., II, 1957, 195);

— Буду робити все, щоби тілько не бути для тебе тягарем, лиш не відтручуй мене (Фр., III, 1950, 169);

Докори та сльози Гашіци, що помічала Йонову зраду, ще більше відтручали від неї парубка (Коцюб., І, 1955, 245).

Значення в інших словниках

1. відтручувати — відтру́чувати дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. відтручувати — -ую, -уєш і відтручати, -аю, -аєш, недок., відтрутити, -учу, -утиш, док., перех. Відштовхувати, відтісняти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відтручувати — ВІДТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, ВІДТРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДТРУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, док., кого, що, рідко. 1. Те саме, що відшто́вхувати. Він наближається до неї, обіймає бережно за стан.., але вона відтручає його від себе (О.  Словник української мови у 20 томах
4. відтручувати — ВІДШТОВХНУ́ТИ (штовхаючи, різким рухом віддалити кого-, що-небудь), ВІДІПХНУ́ТИ, ВІДКИ́НУТИ, ВІДТРУ́ТИТИ, ВІДСТОРОНИ́ТИ. — Недок.: відшто́вхувати, відпиха́ти, відкида́ти, відтру́чувати, відсторо́нювати. Батько відштовхує від себе задачник (Ю.  Словник синонімів української мови
5. відтручувати — Відтручувати, -чую, -єш гл. = відтручати. О. 1862, І. 80.  Словник української мови Грінченка