відщепенець
ВІДЩЕПЕ́НЕЦЬ, нця, ч. Той, хто відірвався, відколовся від певного суспільного середовища або відкинутий середовищем.
[Наталя:] Намалюй нещадними сатиричними фарбами пики одщепенців суспільства, яких життя викидає на смітник історії (Мик., І, 1957, 415);
Чіпка виростає як відщепенець навколишнього оточення, зганьблене дитя "незаконного шлюбу" (Від давнини… І, 1960, 355).
Словник української мови (СУМ-11)