вітрів

ВІ́ТРІВ, рова, рове. Прикм. до ві́тер.

— Перше гнав.,, як вітрів батько, а тепер чого се почав приставати? (Вовчок, І, 1955, 70);

Серед вітрового посвисту він почув сторонній, чужий звук (Донч., II, 1956,37);

*Образно. На повне серце пий земне життя широке, Гойдайся і пливи на вітровім крилі (Рильський, Поеми, 1957, 226).

Значення в інших словниках

1. вітрів — ві́трів прикметник  Орфографічний словник української мови
2. вітрів — -рова, -рове. Прикм. до вітер.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вітрів — ВІ́ТРІВ, рова, рове. Прикм. до ві́тер 1. – Синоньку, – каже Мавра .. – В тобі дві душиці .. Одна біла, як пані, пишна та горда, що не кождого [кожного] хоче знати, а друга – вітрова, синку, землі не держиться, нічого не держиться. Блукає, хитається (О.  Словник української мови у 20 томах
4. вітрів — Ві́трів, -рова, -рове  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. вітрів — Вітрів, -рова, -ве Принадлежащій вѣтру. Чуб. II. 15. Жене, як вітрів батько. Ном.  Словник української мови Грінченка