в’язати
В’ЯЗА́ТИ, в’яжу́, в’я́жеш, недок., перех.
1. у що, чим і без додатка. З’єднувати, скріплювати що-небудь, обвиваючи мотузкою і т. ін.; зв’язувати.
Вона.. назбирає і ягоди, і листя, та в’яже у пучечки (Вовчок, VI, 1956, 338);
А вона в’язала росяні снопи. Колосок зривала з кожної копи (Воронько, Славен мир, 1950, 109);
// з ким — чим і без додатка, перен. Єднати, сполучати.
Люди не йшли, а бігли, і були рухи в них такі вільні та жваві, немов хліборобська праця ніколи їх не в’язала (Коцюб., II, 1955, 429);
Тілько тепер він почув, як сильно він полюбив сю дівчину, яка магічна сила в’яже його з нею (Фр., VII, 1951, 243);
// Прив’язувати до чого-небудь.
Верба росла, до неї в’язали ковалі коней (Ю. Янов., І, 1958, 328);
// у що і без додатка. Поклавши що-небудь на хустку, скатертину і т. ін., з’єднувати їх кінці у вузол; зав’язувати.
В’язали клунки й ховали все, що тільки можна було сховати (Коцюб., III, 1956, 227);
Маруся-білоруся Хліб в хустинку в’яже (Мал., II, 1956, 212).
2. Обвивати мотузкою руки або ноги, позбавляючи кого-небудь свободи руху; зв’язувати.
Беріть мене! беріть, в’яжіте. Ведіть до пана у світлицю! (Шевч., II, 1953, 100);
Злобителі мені в’язали руки (Стар., Поет. тв., 1958, 62);
Якщо ти фахівець абиякий, то тільки електромашинка загуде, овечка в тебе рветься, б’ється, під руками, мусиш її в’язати. А найвищий клас — це коли стрижеш і не в’яжеш (Гончар, Тронка, 1963, 58);
// перен. Позбавляти можливості вільно, самостійно діяти.
— Простий, скромний одяг самому мені подобається дуже, бо він мене нічим не в’яже (Крим., А. Лаговський, І-II, 1905, 73);
Маруся не знала, як себе вести. Сьогодня [сьогодні] щось в’язало її (Хотк., II, 1966, 150);
Семидочний був скупий на слова, можливо, його в’язав незвичайний вигляд їдальні, де в паркеті, мов у воді, відбивався його вицвілий костюм (Панч, В дорозі, 1959, 150).
3. Плести що-небудь спицями, гачком і т. ін.
Чорнявий чоловік старі нерети понаправляв і почав в’язати новий (Вовчок, VI, 1956, 233);
В кутку біля настільної лампи бабуся в’язала мені рукавицю (Сміл., Сашко, 1957, 21).
◊ І лик (ли́ка) не в’я́же див. ли́ко.
4. також без додатка, мед. Утворювати з білками тканин організму нерозчинні сполуки, припиняючи запальні процеси.
5. також без додатка, спец. Мати властивість склеювати, скріплювати тверді матеріали (про розчин вапна, цементу і т. ін.).
6. Скріплювати дерев’яні частини будівлі врубуванням.
Словник української мови (СУМ-11)