в’язкий
В’ЯЗКИ́Й, а́, е́.
1. Клейкий, тягучий.
З силою вганяти обушок.. не слід, бо віск в’язкий, обушок загрузає по самий держак (Кол., Терен.., 1959, 210);
Для змащування в літній період мастило повинно бути більш в’язким, а в зимовий — менш в’язким (Пересувні кінопр., 1959, 154);
// Який засмоктує; грузький, липкий, тванистий.
Ноги пірнають в якісь в’язкі мочарі (Коз., Серце матері, 1947, 58);
При достатній зволоженості вони [солонці].. надзвичайно в’язкі і повільно підсихають (Наука.., 11, 1956, 24);
// перен. Якого важко позбутися; чіпкий.
Напруженням мозкової волі він струсив із себе в’язкий острах і сміливо глянув Тучинському в очі (Досв., Вибр., 1959, 344).
2. Те саме, що в’я́жучий.
Перемелює [бетонний завод] на своїх велетенських жорнах камінь, пісок і цемент, видаючи готову в’язку масу у відкриті кузови автомашин (Цюпа, Україна.., 1960, 159).
3. Який під впливом зовнішніх сил здатний деформуватися, не руйнуючись (про тверді тіла); протилежне крихкий, ламкий.
В’язка сталь.
Словник української мови (СУМ-11)