в’язка

В’Я́ЗКА, и, ж.

1. Зв’язані, скріплені мотузкою і т. ін. або нанизані на неї які-небудь однорідні предмети.

Виходять у сад Маруся й Настя з в’язками ключів у руках (Н.-Лев., II, 1956, 463);

По кутах лежали в’язки соломи (Кобр., Вибр., 1954, 124);

— Зв’язати у в’язки гранати, За мною — за мною рушати! — Сказав політрук… (Нагн., Вибр., 1957, 374).

2. діал. Зав’язка.

В’язки від маминого фартуха він вже тримав у руках, як вуздечку (Смолич, II, 1958, 30).

Значення в інших словниках

1. в’язка — = ребро горизонтальна риска, яка з’єднує кілька восьмих нот і використовується замість хвостиків. Подвійна В. з’єднує шістнадцяті ноти; потрійна — тридцять другі і т.д.(див. Додаток ІІІ).  Словник-довідник музичних термінів
2. в’язка — В’я́зка, -зки, -зці; в’я́зки́, в’я́зо́к  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)