в’язка
В’Я́ЗКА, и, ж.
1. Зв’язані, скріплені мотузкою і т. ін. або нанизані на неї які-небудь однорідні предмети.
Виходять у сад Маруся й Настя з в’язками ключів у руках (Н.-Лев., II, 1956, 463);
По кутах лежали в’язки соломи (Кобр., Вибр., 1954, 124);
— Зв’язати у в’язки гранати, За мною — за мною рушати! — Сказав політрук… (Нагн., Вибр., 1957, 374).
2. діал. Зав’язка.
В’язки від маминого фартуха він вже тримав у руках, як вуздечку (Смолич, II, 1958, 30).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- в’язка — = ребро горизонтальна риска, яка з’єднує кілька восьмих нот і використовується замість хвостиків. Подвійна В. з’єднує шістнадцяті ноти; потрійна — тридцять другі і т.д.(див. Додаток ІІІ). Словник-довідник музичних термінів
- в’язка — В’я́зка, -зки, -зці; в’я́зки́, в’я́зо́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)