габа
ГАБА́¹, и, ж.
1. заст. Турецьке сукно білого кольору.
Ой, із города із Трапезонта [Трапезунда] виступала галера.. Третім цвітом процвітана — Турецькою білою габою покровена (Укр.. думи.., 1955, 39);
*Образно. Возьме її [діброву] та й огорне В ризу золотую І сповиє дорогою Білою габою (Шевч., II, 1953, 330);
*У порівн. Брезкле обличчя його, вкрите рясним потом, біле, як шмат габи, знов піднялося вгору (Ю. Бедзик, Полки… 1959, 88).
2. перен., поет. Те, що покриває, застилає, оповиває і т. ін.; покривало.
Незабаром сніжна габа вгорнула все — засипала місто, і степ, і сад, і будиночок в саду (Довж., І, 1958, 473);
*Образно. Вже вечір темною габою накрив всю землю з краю в край (Сос., Вибр., 1941, 100);
*У порівн. А в ліску Кленове листя по піску Лежить багряною габою (Мал., II, 1948, 103).
3. заст. Оторочка, кайма.
[Павло:] На голові [у Явдохи] біленька хусточка, з габою, сама чорнява (Кроп., II, 1958, 352);
Молодиця відсахнулась від пана, повела тонким плечем, на якому лежало чорне, з габою крило хустки (Стельмах, Хліб.., 1959, 14);
*Образно. — Що за пречудове місце, — аж скрикнула Мирослава, вдивляючися в.. навалені в глибині дико пошарпані скали, обведені згори темно-зеленою габою смерекового лісу (Фр., VI, 1951, 25);
*У порівн. — Мак.. наче габою внизував округи дашок, перериваючись де-не-де, як порване коралове намисто (Вовчок, І, 1955, 323);
// Смуга.
Озеро змаліло, берегова габа поширшала, очерети сухо шелестять скупим листом (Л. Укр., III, 1952, 224).
ГАБА́², и, ж., діал. Хвиля.
Марічку несла ріка, а люди дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати (Коцюб., II, 1955, 331);
Хаща співає зажурено, протяжно, величаво, мов жене широку і довгу габу по зеленому морю (Чендей, Птахи.., 1965, 205).
Словник української мови (СУМ-11)