гадючка
ГАДЮ́ЧКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до гадю́ка 1.
— Диви, яка чудесна червоненька гадючка! (Досв., Вибр., 1959. 56);
*У порівн. Батіг в’ється за ним по землі, наче гадючка (Коцюб., II, 1955, 58);
Потічок, що біг досі вузенькою гадючкою, розливається тепер в широке плесо (Хотк., II, 1966, 49).
◊ Закида́ти (пуска́ти) гадю́чку — говорити або робити неприємності.
Здається і дружить, а гадючку пустив (Укр.. присл.., 1955, 152);
Се так на мене закидала [Одарка] гадючку, а я… наче мені невтямки (Вовчок, VI, 1956, 263).
2. перен., розм., рідко. Те саме, що змі́йка 4.
На сукняній сорочці поблискували металеві гадючки (Панч, Синів.., 1959, 4).
Словник української мови (СУМ-11)