гевал
ГЕВА́Л, а, ч., фам. Велика неповоротка, незграбна людина.
Щирі дитячі сльози чотирнадцятирічного гевала чимало розважали обозників (Ю. Янов., I, 1958, 519);
В уяві склався образ здоровенного гевала, грубого і самозакоханого (Собко, Звич. життя, 1957, 49);
// заст. Груба некультурна людина.
З виду й з одежі [чоловік] не гевал, не бурлака, а щось не просте (Стор., І, 1957, 334).
Словник української мови (СУМ-11)