гендель
ГЕ́НДЕЛЬ, для, ч., зневажл. Торгівля, комерція з метою наживи.
— Я міг уже покинути всякий гендель, узяти оренду на селі, позичати хлопам гроші на проценти і жити собі, як пан! (Фр., III, 1950, 19);
Землі він спершу мав небагато, але гендлем та всякими хитрощами вибився-таки в дукачі (Мур., Бук. повість, 1959, 9);
// Бариш.
— Краще дати трошки [грошей] і мати згодом добрий гендель (Кач., II, 1958, 376).
Словник української мови (СУМ-11)