глевкий
ГЛЕВКИ́Й, а́, е́.
1. Схожий на мокру глину; недопечений (про хліб).
Глевкий, чорний, як земля, хліб давив у горлі й тріщав у зубах (Н.-Лев., II, 1956, 100);
Коли протяг у хаті, коровай неодмінно зісподу буде глевкий! (Смолич, Мир.., 1958, 42).
2. перен. Не до кінця сформований; недозрілий.
[Деякі парубки:] Молодий ще дуже! Хоч і повно в його голові розуму, так глевкий же ще той розум, — нехай зачерствіє!.. (Кроп., 1, 1958, 66);
// Повільний у рухах, неповороткий (про людину).
Другий помічник був добродушний, глевкий (Збан., Єдина, 1959, 259).
Словник української мови (СУМ-11)