гнаний

ГНА́НИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до гна́ти 1, 2, 5.

І чує він себе таким слабим, Безсильним і безвільним, мов пилина, Вітрами гнана (Фр., XIII, 1954, 207);

Гнаний царським урядом, Міцкевич був гостинно й ласкаво прийнятий передовою російською інтелігенцією, і спілкування з нею набагато поширило його світоглядні обрії (Рильський, III, 1955, 304);

В дальню Італію недугом гнана, Леся співала про рідні поляни, Луки Волині росисті, пахучі, Сиві Дніпрові задумливі кручі (Забашта, Вибр., 1958, 61);

// у знач. ім. гна́ний, ного, ч. Той, кого переслідують.

Горе гнаного й поклики вільного, прямосердість і щирість Ене-єва… В його [А. Бучми] засобах стільки є спільного з контрапунктом суворим Танєєва! (Тич., II, 1957, 37).

Значення в інших словниках

1. гнаний — гна́ний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. гнаний — Переслідуваний, гонений, утискуваний, цькований; пор. ГНОБЛЕНИЙ.  Словник синонімів Караванського
3. гнаний — -а, -е. Дієприкм. пас. теп. і мин. ч. до гнати 1), 2), 5). || у знач. ім. гнаний, -ного, ч. Той, кого переслідують.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. гнаний — ГНА́НИЙ, а, е. Дієпр. пас. до гна́ти 1, 2, 5. І чує він себе таким слабим, Безсильним і безвільним, мов пилина, Вітрами гнана (І. Франко); В дальню Італію недугом гнана, Леся співала про рідні поляни, Луки Волині росисті, пахучі...  Словник української мови у 20 томах
5. гнаний — Гна́ний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)