гнити
ГНИ́ТИ, гнию, гниєш, недок.
1. Розкладатися, руйнуватися під впливом мікроорганізмів; пріти, трухлявіти.
— Нащо-то в тебе хліб гниє в стіжках? — раз питає його Лушня (Панас Мирний, II, 1954, 163);
У тому лісі гниє, порохнявіє скільки пнів і галуззя (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 4).
2. перен. Перебувати в дуже важких умовах; животіти.
І син Алкід, твоя дитина, Єдиная твоя родина, Любов єдиная твоя, Гниє в неволі, в кайданах (Тарас Шевченко, II, 1953, 270);
Додому солдатові треба — три роки гнив в окопах (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 9);
// Зазнавати занепаду: занепадати.
[Горлов:] Ну, як вона, Америка, гниє дуже? (Олександр Корнійчук, II, 1955, 15).
Словник української мови (СУМ-11)