гнити
ГНИ́ТИ, ГНИСТИ́, гнию́, гниє́ш, недок.
1. Розкладатися, руйнуватися під впливом мікроорганізмів; пріти, трухлявіти.
– Нащо-то в тебе хліб гниє в стіжках? – раз питає його Лушня (Панас Мирний);
У тому лісі гниє, порохнявіє скільки пнів і галуззя (І. Муратов);
У садку мiж вологою травою гнили сливи (Р. Андріяшик).
2. перен. Перебувати в дуже важких умовах; животіти.
І син Алкід, твоя дитина, Єдиная твоя родина, Любов єдиная твоя, Гниє в неволі, в кайданах (Т. Шевченко);
Додому солдатові треба – три роки гнив в окопах (О. Довженко);
// Зазнавати занепаду; занепадати.
Ми бачимо, що .. цивілізація гниє і в ній гниє людськість (М. Хвильовий).
◇ (1) Гни́ти в [сирі́й] землі́ – бути мертвим.
– Як я маю з вашим паном Мед-горілку пити, То волію Молоденька в сирій землі гнити (з народної пісні);
Нема мені життя без Насті... Як не буду з нею жити, то буду в сирій землі гнити (М. Коцюбинський);
Степан .. починає завзято співати: Тобі, фрицю, в землі гнити, Мені молодому мед-горілку пити... (М. Стельмах);
(2) Гни́ти в тюрмі́ (по тю́рмах) – перебуваючи в ув'язненні, втрачати сили, здоров'я.
Я бачила, як гинуло найкраще, Як родичі мої гнили по тюрмах І як високе низько упадало (Леся Українка);
– Я знаю, що серед зими я десь в дорозі заков'яну [загину], та краще мені так, чим [ніж] гнити в тюрмі або згинути з руки ката (А. Чайковський).
Словник української мови (СУМ-20)