годинник
ГОДИ́ННИК, а, ч. Прилад для вимірювання часу протягом доби.
Мабуть, усі ви, діточки, бачили годинник; можна дізнатись, глянувши на нього чи вдень, чи вночі, котра година (Коцюб., III, 1956, 7);
Годинник на руці показував одинадцяту (Ле, Міжгір’я, 1953, 97).
Як годи́нник — чітко, безперебійно, точно.
[Горлов:] У мене все як годинник. Це у вас там обговорюють, засідають, а тут наказ — і умри, а виконай (Корн., II, 1955, 18).
Словник української мови (СУМ-11)