гордо

ГО́РДО. Присл. до го́рдий.

Шевченко з убивчим сарказмом висміював тих, хто звисока називав його «мужицьким поетом», і носив цей титул гордо і достойно (Рильський, III, 1955, 405);

— А оцього шрама в тебе тоді не було. І гордо мовив Петро: — Це вже — берлінський (Головко, І, 1957, 443);

— У тебе, — звернулась вона до Ніни, — досить гордо прозвучало, що піонерський загін активно бореться за успішність (Донч., V, 1957, 495);

3 селянами він поводився гордо, по-панськи, говорив до них великоруською мовою для аристократичного шику (Н.-Лев., III, 1956, 367);

// у знач. присудк. сл.

Сьогодні я такий співучий, так гордо й радісно мені (Сос., І, 1947, 101).

Значення в інших словниках

1. гордо — го́рдо прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. гордо — Присл. до гордий. || у знач. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гордо — хохл. (гордо) гордовито, пихато гордовито, гордливо, згорда, спогорда, бундюче, пихато, пихливо, див. гордитися  Словник чужослів Павло Штепа
4. гордо — ГО́РДО. Присл. до го́рдий. З селянами він поводився гордо, по-панськи, говорив до них великоруською мовою для аристократичного шику (І.  Словник української мови у 20 томах
5. гордо — ГО́РДО (з почуттям особистої гідності), ГОРДОВИ́ТО, ЗГО́РДА, СПИ́ШНА розм. (також із відчуттям власної переваги). Він гордо скаже: "Ні!...  Словник синонімів української мови
6. гордо — Гордо нар. Гордо, надменно. А син твій гордо на арену, псалом співаючи, ступив. Шевч. 613. Поводиться гордо. МВ. (О. 1862. ІІІ. 72). Устань, Господи, щоб злющі гордо не неслися. К. Псал. 19.  Словник української мови Грінченка