горець
ГО́РЕЦЬ, рця, ч. Житель гір; горянин.
Коли поставили на стіл десять повних кошиків винограду, добродушні горці оніміли від захвату (Довж., Зач. Десна, 1957, 261);
На устах стрункої путивлянки, В коломийці горця-юнака, В хорі нагородженої ланки — Легендарне ймення Ковпака (Воронько, Тепло.., 1959, 43).
Словник української мови (СУМ-11)