горець
ГОРЕ́ЦЬ, рця́, ч., рідко.
Те саме, що го́рщик.
– Хіба дам горець картоплі, батюшко? – сказав з порога Маркіян (Б. Харчук).
ГО́РЕЦЬ, рця, ч.
Житель гір; горянин.
Коли поставили на стіл десять повних кошиків винограду, добродушні горці оніміли від захвату (О. Довженко);
Як відомо, найбільше довгожителів трапляється серед горців (з наук.-попул. літ.);
Прет, як і належить горцю, добре бачив, і тому одразу впізнав у низькорослому, скрадливо-поспішному, темношкірому капітані свого земляка (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)