горлань
ГОРЛА́НЬ, я́, ч., розм. Той, хто горлає (у 1 знач.); крикун.
— Ох, якби була я злюча, Та на те ще й волю мала, Я б сьому горланю-півню, Певно, голову зірвала! (Щог., Поезії, 1958,255);
До вечірньої зорі сперечалися, поки вгамували горланів, обрали Теклю на бригадира (Горд., І, 1959, 352).
Словник української мови (СУМ-11)